Віктор Конюк: «Без керма і без вітрил – Історія молодого чоловіка вирваного воєнною долею із Київщини», Торонто,
2013 р.
Цей твір являє собою спробу автора передати свої життєві переживання для
ознайомлення, як він каже, своїм дітям і онукам, як рівно ж і для «невеликого
кола читачів.» За його власним твердженням,
задумав він цю книгу написати у формі роману, але, зрозумівши, що у нього «письменицький
талант відсутний», змирився з фактом, що це буде звичайна автобіографія і що її
не читатиме ширший загал. На моє переконання,
автор, мабуть через свою скромність, недооцінив свій талант. Цей твір насправді має якості літературного
твору, який написаний цікаво, з цікавою структурою (дві течії подій, які в
кінці збігаються), та з безліч чудових описів природи, архітектури, персонажів,
та їхніх почувань. Тому можна сміло
ствердити, що у автора письменецький талант присутній і він без сумніву
проявився у цьому творі.
У заголовку твору автор стверджує, що це «історія молодого чоловіка вирваного воєнною долею із Київщини.» Хоча можливо автор і не мав вищих амбіцій
крім написання своєї власної автобіографії у формі роману, він очевидно
перевищив це початкове завдання. Сталося
це, на мою думку, власне завдяки письменецькому талантові, якого автор, через
скромність, заперечує в кінці твору.
Саме завдяки цьому талантові, автор спромігся передати не тільки свої
власні пригоди і поневіряння під час воєнної заверухи, але й історичний момент,
у якому опинилося ціле його покоління і весь український народ. Через описи власної долі,та долей багатьох інших людей - його рідні,
товаришів, знайомих, учителів, офіцерів, просто людей, яких він стрічав, ми
бачимо у якому безвихідному становищі опинився український народ у часі Другої
світової війни. Україна фактично
опинилася між молотом і ковадлом.
Немало різноманітної літератури
написано про життя західних українців,
які провадили збройну боротьбу проти
двох загарбницьких, тоталітарних режимів.
Рідше стрічаємо твори, в яких описується як це все пережили
наддніптянські українці, чи мешканці самого Києва.
Віктор Конюк народився і прожив дитячі роки свого життя власне в
Києві. І хоча літо він перепроваджував у
містечку Кагарлик, що на Київщині, початок Другої світової війни застав його
саме в Києві. Віктор Конюк подає цікаві
деталі про життя-буття підневоленого українського суспільства безпосередньо
перед, та після початку війни, перехід фронту на схід. Ми також довідуємося як
відроджувалося українство на окупованих
Німеччиною теренах, як зміцнювалися надії на здобуття незалежної держави, і як
це все, в кінцевому результаті, перетворилося у попіл, коли німецьке
командування вирішило не дозволити ніякої незалежності і перетворити українців
на другорядних громадян на власній землі.
Ми довідуємося і про персональні переживання автора, котрі напевно
відчувала кожна свідома українська людина
того часу: чекати повороту більшовиків, чи відступати разом з німцями? У першому випадку треба буде вихваляти,
величати, клястися у вірності революції і
комуністичній партії. У другому -
відступати з ароґантними німцями, які з погордою будуть дивитися на
тебе, але ніколи не схочуть щоб ти кривив душею і примусово ставав німцем? Самі німці навіть і не хотіли, щоб якісь там
українці псували чистоту їхньої «арійської»раси. Автор, як і багато інших молодих людей
центральної України, вирішив відступити з німцями. Життя під більшовиками йомо було б
нестерпним. Крім того, він у тому
суспільстві не мав би жодної перспективи, будучи сином петлюрівця - «ворога
народу.»
Чи насправді автор Конюк, кинутий у вихор війни, побивався по Східній
Европі «без керма і без вітрил»? Воно
насправді,на перший погляд так і виглядає: автор описує, як він у своїй спробі
пробитися на Захід, бродив полями, лісами, чагарниками, попід чужі вікна,
стодоли і загумінки. І йому самому не
раз здавалося, що він не знає куди прямує, не раз чувся як той човен, що пливе
непевними водами швидкої річки, не маючи ані керма ані вітрил. Однак, після прочитання твору, можна дійти
висновку, що у автора не тільки кермо, але й вітрила, все ж таки були. Він завжди керувався нестерпним бажанням нормальної
людини вижити, осягнути того, так бажаного добра у формі звичайної хлібини, чи
якого небудь притулку, чи хоч би і однісінього доброго слова від перехожої
людини. І прийшов той момент, коли йому
здавалося, що сили вичерпалися, що прийшов кінець. І тоді з»явився Хтось, Хто додав свіжого
подиху вітру у вітрила, які у автора все ж таки були. А був це Бог!
Десь, у більшовиками окупованій Польщі, у серед ночі, коли він вже не
знав де він є і куди йде, перед ним повстала з»ява розпяття, яких у Польщі можна бачити на
роздоріжжях. У розпачі автор клякає
перед ним і щиро молиться. Молитва його
проста, але іде вона з глибини серця.
Він чувся так само,як і той на хресті, покинутий, зненавиджений і розіп»ятий
на умовному хресті власної долі. Він просить
о допомогу, і готовий прийняти усе, що Бог йому пошле. І з тої хвилини, обставини почали розвиватися
більш у позитивну сторону: автор добирається до Австрії, де ще все є Червона
армія, а з Австрії до Баварії, де, після якогось часу, поселюється в таборі для
переміщених осіб (DP) у
Мітенвальді. Звідти йому щастить
перенестися до Англії, де працював шахтарем, а вже пізніше перебирається до Канади.
Твір Віктора Конюка «Без керма і без
вітрил», крім персонального та національного, має ще і універсальний,
загально людський і гуманітарний вимір.
Він свідчить про потребу і нестерпне бажання кожної людини жити гідно,
жити у справедливому суспільстві, яке буде карати зло і в якому домінуватиме добро. І для здійснення цього свого основного права,
цей молодий чоловік мусів здолати тисячі кілометрів пішки, декілька разів
втікати з полону. Безліч разів його життя було в небезпеці, в нього стріляли,
за ним шукали, його зневажали, він терпів голод і холод, страх і відчай... Та усе це він витерпів і завдяки своїй вдачі,
своїм здібностям, та помочі Божого Проведіння - вижив.
І вижив не тільки він, але і сама його людська природа перед стихією зла.
Цей твір захоплює своєю щирістю, як рівно ж і своїм інформативним
виміром. З нього можна багато довідатися про різні сфери
життя того часу, і не лише України, але і Східної та Центральної Европи. Знаходимо там інформації про політичних та
культрних діячів того часу. Віктор Конюк
захоплювався літературою, мистецтвом, театром, оперою, футболом. І про всі ці сфери життя він подає надзвичайно
цікаву інформацію.
Шкода, що таких творів не так вже й багато. У нашій громаді є немало людей,
життя і пережиття яких, є очевидно, не менш цікаві від переживань Віктор
Конюка. То ж, чекаємо на наступні томи
спогадів, чи то у формі роману, як це зробив Віктор Конюк, чи то у формі коротких
оповідань, або автобіографій. Історія
кожної людини – це історія народу в малому.
Михайло Ляхович
